Уздовж річки Бик, у південній частині селища Святогорівка розташувалася вулиця Привітна, вона ж колишня Радянська, і вона ж колишня Іванівка. Вулиця Іванівка розвивалася разом із сусідніми копальнями та шахтами з видобутку вугілля.
Про наявність вугілля на території сучасного Добропільського району стало відомо ще у 80-х роках ХIХ століття. У 1912 році на правому березі річки Бик, поблизу села Святогорівка, було засновано Святогорівський рудник. Чоловіки з Іванівки, які не мали землі для розвитку господарства, йшли працювати на родовище.
Першими шахтарями в Іванівці були Шморгун Петро – працював на санях, Дулинський Фелікс – коногоном.
Це була важка праця, зарплати шахтарів були недостатніми, сім’ї були бідні. Тому влітку шахтарі працювали в економіях поміщиків Роговського, Єніна, а на зиму знову поверталися працювати на шахту. На шахті в 1916 році були страйки з вимогою скоротити робочий день, поліпшити оплату праці, але, на жаль, вони були безуспішними. Потім були революція, громадянська війна, руйнація, а вугілля необхідне було країні. Відновлення копалень, які стали називатися шахтою № 17-18 ім. РСЧА, розпочалося в 1925 р. Шахтарі працювали вже штатними робітниками. Ближче до 30-х років збільшився видобуток і покращилася якість вугілля. У 1920-ті роки було організовано перші змагання за дострокове виконання плану з видобутку вугілля.
У період колективізації багато селян, втративши землю, не стали йти в колгоспи, а пішли працювати на шахти, серед них – Сергієнко О.З., Татаренко, Бодров А., ближче перед війною Ляшенко.
З початком війни добровольцями пішли на фронт Гавриленко Володимир, Попов Микола, Вініченко Микола (після війни вони продовжували працювати на відновлення шахти). 1945 рік приніс перемогу, але були потрібні люди для відновлення шахт. Багатьох юнаків, яким було по 16-17 років, направляли навчати до ФЗУ і технікумів – потрібні були фахівці. З Іванівки стали вчитися Литвинов Микола, Татаренко Яків, Татаренко Григорій, Татаренко Дмитро, Попов Василь, Вентоняка Павло, Гавриленко Олександр, Чуприна Олексій.
Поверталися з війни на відновлення шахт колишні фронтовики: Аріхін М., Кравцов В., Кравцов П., Нємцев І., Вініченко І., Гуров П., Волков І., Максимов І., Авраменко Л., Гавриленко В., Малаканов М., Денисенко І., Парамонов В., Матюхін Г., Кривенко, Урядін Є.
По усьому Донбасу розгорнулося змагання під девізом: “Відродити Всесоюзну кочегарку в максимально короткий термін і дати стільки вугілля, скільки вимагає Батьківщина!”.
Не шкодуючи своїх сил, працювали на відновленні шахти №17-18 ім. РККА і святогорівці. За доблесну працю під час відновлення шахти був нагороджений орденом Леніна в 1947 р. Сергієнко Юхим Захарович.
У цей же час відновила роботу шахта “Гігант”, пізніше це шахта №1-2 Добропілля. У повоєнні роки вугільна промисловість України стала розвиватися швидкими темпами.
Молодь, народжена в 1927-1932 р.р., прийшла на зміну старшим, серед них:
Топчій І., Топчій А., Гутник М., Шинкар А., Дулинський М., Ковальов Г., Соколов П., Федюк Б., Григоренко Д., Козаченко В., Болохов І., Короленко, Стогнушенко М., Винниченко П., Мірошниченко О., Коваленко М., Овчиников Г., Сідельник О., Боров М., Боров А., Процак М., Кузьма В., Дубчик І., Стасюк М., Гавриленко О., Скіцький П.
Вливалися до лав шахтарської гвардії нові сили, молоді, енергійні хлопці, які закінчили ФЗУ, дехто закінчив технікуми: Чуприна А., Короленко Г., Громило, Приходько А., Лелюх Є., Стогрушенко І., Максимов Ю., Чуприна І., Гавриленко В., Коноваленко М., Громило В., Вініченко В., Кравченко О., Кравченко М., Сергієнко Н., Трухов Д., Бодров Ю., Чудак Д.
У 50-ті роки у нас на вулиці оселилися переселенці із Західної України: Стасюк М., Соколов П., Колосов М., Пономарьов Г., Труханов О., Мельник В., Бігей І., Бойко М., – ці хлопці стали мешканцями Донбасу, а точніше, жителями нашої вулиці. Усім селом будували їм будинки, і Іванівка розросталася. У цей період уже увійшла в експлуатацію шахта “Білозерська”, багато хто переходив працювати на цю шахту.
Шахти Добропільщини освоювали нову техніку, і для цього потрібні були кваліфіковані робітники.
Одним із найкращих фахівців був житель Іванівки – Петро Іванович Соколов. Його на вулиці називали “Майстер золоті руки”. За високі показники в роботі був нагороджений орденом Трудового Червоного прапора, удостоєний звання “Почесний шахтар СРСР”, був кавалером знака “Шахтарська Слава”. Робочий стаж на шахті “Алмазна” становив 50 років.
За високі показники в соцзмаганнях звання “Кращий прохідник шахти” присвоїли Чуприні Олексію Прокоповичу, також він був удостоєний звання “Почесний шахтар СРСР”.
У цей період славним бригадиром комсомольської бригади був Федюк Богдан. За досягнуті успіхи неодноразово нагороджувався цінними подарунками та значком “Переможець соцзмагань”.
Спочатку був призначений гірничим майстром видобувної дільниці, потім став начальником відділу кадрів. Відрізнявся хорошими організаторськими здібностями. За це його обрали секретарем парторганізації, потім начальником дільниці та начальником зміни. За сумлінну працю, за раціоналізаторські впровадження у виробництво був відзначений 3 знаками “Шахтарської Слави”.
